Гамченко Євген Спиридонович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Євген Спиридонович Гамченко
 Генерал-майор (21.11.1917)
Генерал-хорунжий
Загальна інформація
Народження27 липня 1874(1874-07-27)
Житомир
Смерть24 травня 1931(1931-05-24) (56 років)
Київ
ПохованняДержавний історико-меморіальний Лук'янівський заповідник
Військова служба
Приналежність Гетьманат
Війни / битвиПерша світова війна
Українсько-радянська війна
Командування
Сердюцька дивізія, начальник штабу
Нагороди та відзнаки
Орден Святого Володимира 4 ступеня
Орден Святого Володимира 4 ступеня
Орден Святої Анни 2 ступеня
Орден Святої Анни 2 ступеня
Орден Святої Анни 3 ступеня
Орден Святої Анни 3 ступеня
Орден Святої Анни 4 ступеня
Орден Святої Анни 4 ступеня
Орден Святого Станіслава 2 ступеня
Орден Святого Станіслава 2 ступеня
Орден Святого Станіслава 3 ступеня
Орден Святого Станіслава 3 ступеня

Євге́н Спиридо́нович Гамченко (нар.27 липня 1874, Житомир — пом. 24 травня 1931, за іншими даними — 1944[1][2], Київ) — генерал-хорунжий Армії УНР.

Життєпис

[ред. | ред. код]

Народився 27 липня 1874 у місті Житомирі. Навчався у Житомирській класичній гімназії.

В російській армії

[ред. | ред. код]

На військовій службі з 25 червня 1895. У 1897 закінчив Костянтинівське військове училище, отримав офіцерське звання підпоручник. Служив у 5-й артилерійській бригаді. З 12 серпня 1900 поручник, а з 1904 штабс-капітан.

У 1907 закінчив Миколаївську академію Генерального Штабу по 1-му розряду. Служив у Іркутському військовому округу. З 6 грудня 1913 підполковник. Учасник Першої світової війни, старший ад'ютант штабу Гродненської фортеці у 1915.

У званні полковника командир 119-го піхотного В'яземського полку з 11 грудня 1916. З 6 липня 1917 начальник штабу 3-го армійського корпусу, а з 19 жовтня цього ж року начальник штабу 27-ї піхотної дивізії. Отримав звання генерал-майор. Нагороджений орденом Святого Станіслава 2 та 3 ступенів, Святої Ганни 2 ступеня та 2 ступеня з мечами, Святого Володимира 4 ступеня.

На службі Україні

[ред. | ред. код]

В армії Української Держави з квітня 1918, начальник штабу Сердюцької дивізії. 30 вересня 1918 отримав звання генерального хорунжого Генерального Штабу.

Після падіння Гетьманату інтернований у Києві військами Директорії УНР. Відмовився приєднатися до армії УНР і був вивезений до Німеччини разом з іншими офіцерами, вірними Павлу Скоропадському.

В 1919 брав участь у білогвардійській армії Збройні Сили Півдня Росії. З травня 1920 в Югославії.

З липня 1920 — в Армії УНР, начальник штабу 5-ї Херсонської дивізії, згодом начальник штабу 2-ї Волинської стрілецької дивізії[2].

В кінці 1920 виїхав до Чехословаччини, згодом до Німеччини.

В УРСР

[ред. | ред. код]

У березні 1923 приїхав до УРСР, викладав у військових училищах Іркутську та Сум, а згодом у Київській військовій школі ім. Камєнєва.

12 січня 1931 заарештований, а 24 травня цього ж року розстріляний у Києві. Похований у братській могилі на Лук'янівському цвинтарі.

Вшанування пам'яті

[ред. | ред. код]

Вулиця Родини Гамченків у його рідному місті Житомир.

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. “Незнаному козакові”. Православне кладовище Армії УНР. Історична правда. Архів оригіналу за 17 січня 2020. Процитовано 10 лютого 2020.
  2. а б Кіпіані, Вахтанг (2017). Війна двох правд (українська) . Харків: Vivat. с. 85. ISBN 978-617-690-940-8.

Джерела

[ред. | ред. код]